Міста, яких не було на карті у колишньому СРСР
Цих міст не було на картах. Їхні мешканці давали підписки про нерозголошення. Тут проводили випробування з вірусом лихоманки Ебола і народжувалася атомна бомба.
Радянські ЗАТУ (закриті адміністративно-територіальні утворення) свій статус отримували у зв’язку з розміщенням там об’єктів державної важливості, пов’язаних з енергетичною, військовою чи космічною сферами. Простому громадянину потрапити туди було майже неможливо, і не лише через найсуворішийо пропускний режим, а й через засекреченість такого населеного пункту. Жителям закритих міст наказувалося тримати в суворій таємниці місце свого проживання і тим більше не розголошувати інформацію про секретні об’єкти.
Таких міст не було на карті, вони не мали унікального імені і часто мали назву обласного центру з додаванням числа, наприклад, Красноярськ-26 або Пенза-19. Незвичайною тут була і нумерація будинків і шкіл. Вона починалася з великої цифри, продовжуючи нумерацію того населеного пункту, до якого були «приписані» мешканці засекреченого міста.
Населення деяких ЗАТУ внаслідок близького розташування до небезпечних об’єктів входило до групи ризику. Траплялися й катастрофи. Так, у 1957 р. у Челябінську-65 стався великий витік радіоактивних відходів, що поставило під загрозу життя щонайменше 270 000 осіб.
Втім, життя в закритому місті мало й свої переваги. Як правило, рівень благоустрою там був помітно вищий, ніж у багатьох інших містах країни: це стосується і сфери обслуговування, і соціальних умов, і побуту. Такі міста дуже добре забезпечувалися, в них можна було дістати дефіцитні товари, а рівень злочинності там був практично зведений до нуля. За витрати «засекреченості» до базового окладу жителям ЗАТУ нараховувалася надбавка.
Загорськ-6 і Загорськ-7
Сергієв Посад, який до 1991 р. називався Загорськом, відомий не лише своїми унікальними монастирями і храмами, а і закритими містечками. У Загорську-6 був Вірусологічний центр НДІ мікробіології, а в Загорську-7 – Центральний Фізико-технічний інститут МО СРСР.
За офіційними назвами трохи втрачається суть: у першому займалися розробкою бактеріологічної, а в другому -радіоактивної зброї.
Якось у 1959 р. група гостей з Індії привезла в СРСР віспу, і наші вчені вирішили використати цей факт на благо батьківщини. За короткі терміни було створено бактеріологічну зброю на основі вірусу натуральної віспи, і його штам під назвою «Індія-1» розмістили в Загорську-6.
Згодом, наражаючи на небезпеку і себе, і населення, вчені НДІ розробляли смертельну зброю на основі південноамериканських і африканських вірусів. До речі, саме тут проводили випробування з вірусом геморагічної лихоманки Ебола.
Влаштуватися на роботу в Загорськ-6, хоча б на «громадянську» спеціальніст було складно – потрібна була бездоганно чиста біографія претендента і його родичів ледь не до 7-го покоління. Це не дивно, оскільки дістатися до бактеріологічної зброї намагалися неодноразово.
Із Загорська-7 статус закритого міста зняли 1 січня 2001 року, а Загорськ-6 закритий і досі.
Арзамас-16
Після застосування американцями атомної зброї постало питання і про першу радянської атомної бомби. Секретний об’єкт для її розробки під назвою КБ-11 вирішили побудувати на місці селища Сарова, яке пізніше перетворилося в Арзамас-16 (інші назви Кремльов, Арзамас-75, Горький-130).
Секретне місто, побудоване на кордоні Горьківської області та Мордовської АРСР, було в найкоротші терміни поставлене на режим посиленої охорони і по всьому периметру оточене двома рядами колючого дроту і прокладеною між ними контрольно-слідовою смугою. До середини 1950-х років тут усі жили в обстановці надзвичайної секретності. Співробітники КБ-11, включаючи членів сімей, не могли виходити із забороненої зони навіть у період відпусток.
Виняток робився лише для відряджень.Пізніше, коли місто розрослося, у жителів з’явилася можливість на спеціалізованому автобусі виїжджати в обласний центр, а також приймати у себе родичів після отримання ними спеціальної перепустки. Жителі Арзамаса-16 на відміну від багатьох співгромадян дізналися, що таке справжній соціалізм.
Середня зарплата, яку завжди виплачували вчасно, там становила близько 200 рублів. Полиці магазинів закритого міста ломилися від достатку: десяток сортів ковбас і сирів, червона і чорна ікра, інші делікатеси. Мешканці сусіднього Горького про таке і не мріяли.
Зараз ядерний центр Саров, Арзамас колишній-16, як і раніше, закритий місто.
Свердловськ-45
Ще одне «народжене за наказом» місто зводили навколо заводу №814, що займався збагаченням урану. Біля підніжжя гори Шайтан, північніше від Свердловська, кілька років не покладаючи рук трудися в’язні ГУЛАГу і, за деякими даними, московські студенти. Свердловськ-45 відразу планувався як місто, а тому був збудований дуже компактно. Його відрізняли впорядкованість і характерна «квадратность» забудови: загубитися там було неможливо. «Маленький Пітер», – висловився якось один їх гостей міста, хоча іншим його душевна провінційність нагадувала патріархальну Москву.
За радянськими мірками в Сведловску-45 жили дуже добре, хоча він і поступався постачанням тому ж Арзамасу-16. Там ніколи не було штовханини і потоку машин, а повітря завжди було чистим. У жителів закритого міста постійно виникали конфлікти з населенням сусідньої Нижньої Тури, якій заздрили їх благополуччю. Бувало, що їх підстерігали біля виходу з вахти і били, виключно із заздрості.
Цікаво, що якщо хтось із мешканців Свердловська-45 скоював злочин, то назад у місто йому вже не було шляху, незважаючи на те, що в ньому залишалася сім’я.
Секретні об’єкти міста часто привертали увагу іноземної розвідки. Так, у 1960 році році неподалік від містечка було збито американський літак-шпигун У-2, а його пілот узятий в полон.
Сведловск-45, нині Лісовий, і зараз закритий для випадкових відвідувачів.
Мирний
Мирний, спочатку військове містечко Архангельської області, в 1966 році році було перетворено в місто закритого типу через те, що поруч знаходиться випробувальний космодром Плесецьк. Але рівень закритості Мирного виявився нижчим, ніж у багатьох інших радянських ЗАТУ: місто не було огороджено колючим дротом, а перевірка документів здійснювалася тільки на під’їзних дорогах.
Було чимало випадків, коли поблизу секретних об’єктів раптом опинявся грибник, що заблукав, або нелегал, що проник у місто за дефіцитним товаром. Якщо в діях таких людей не було помічено злого умислу, їх швидко відпускали.
Багато жителів Мирного радянський період називають не інакше як казкою. «Море іграшок, красивого одягу і взуття», – згадує одна з мешканок міста свої відвідування Дитячого світу. За Мирним за радянських часів закріпилася слава «міста колясок». Справа в тому, що кожного літа туди приїжджали випускники військових академій, і щоб зачепитися за благополучне місце вони швидко одружувалися і заводили дітей.
Свій статус закритого міста Мирний зберігає і зараз.